економіка
Постапартеїд: «земельне питання» в регіоні тропічної Африки на прикладі ПАР, Намібії та Зімбабве

south-african-republic-map

Земля протягом багатьох століть була основним джерелом доходу та існування людських поколінь. Ставлення до землі, як фактору виробництва, стало змінюватися на межі переходу західних цивілізацій у Новий час. В епоху домінації капіталізму, як основного формоутворюючого глобального ринку, фактор «землі» змушений пристосовуватися до постійно перемінливих умов ринку. Маркет-опції змінюються щодня і все частіше вимагають багатофункціональності та постійної адаптивності. Особливо, це характерно для ліберально-демократичних країн (тут варто розуміти цивілізовані розвинені країни і такі, які мають статус «наздоганяючих» або «стрімко зростаючих»).

Ймовірно, до землі, як фактору виробництва, це відноситься менше. Чітко, але з власною специфікою, процес трансформації спостерігається на прикладі Африканського континенту, де «роль землі» за останні 2-3 століття була тією константою, функціонал якої лише на межі занепаду колоніалізму став набувати іншого змісту.

Частина африканських країн в період «холодної війни» стала свідком соціальних експериментів, які у більшості випадків обернулися крахом. В результаті сформувався специфічний погляд африканців на «роль землі» в економічному і соціальному житті держави. Ця так звана «лівизна» у ставленні до земельного питання, зберігається в деяких африканських країнах і по сьогоднішній день, граючи величезну роль не тільки в економічному, але і суспільно-політичному житті країни.

ПАР

Південноафриканська республіка, яка до недавнього часу була прикладом «історії економічного успіху» і вважалася передовою економікою «Чорного континенту», поступово втрачає свої позиції, поступаючись, наприклад, Нігерії. Істотну роль тут представляє, так зване «земельне питання». За останні кілька років ця тема все частіше використовується в якості спекуляцій популістських політиків, які навмисно «підігрівають» цю тему з метою збільшення власного електорату.

Спочатку може здатися, що такі лідери як Джуліус Малема, який очолює популярну серед сільсько-міського шару маргіналів політичну силу Economic Freedom Fighters, говорить правильні речі. Наприклад, в ПАР 70% землі, на чому постійно і акцентує Малема, належить білим фермерам. Лише одна ця цифра створює потрібний ареал враження для представників EFF, які говорять те, що хоче чути їхній виборець. Крім того, для чорного населення «земельне питання» має серйозний моральний підтекст, який, умовно, повинен нагадувати їм про «справжніх» господарів країни – білих людей, а в розумінні африканців – колонізаторів, і чорного, експлуатованого населення та його залежну роль. Саме вищеописаний спосіб створюють EFF-івці, збираючи політичні бали.

На практиці ситуація виглядає зовсім інакше. Відомо, що земля в ПАР не є, втім, як і в багатьох інших країнах, драйвером економіки і становить лише 2,8% від річного ВВП. Близько 25-30% доходу ВВП в країні складають промислова і туристична галузі. Але, мова «сухих цифр» мало цікавить звичайних громадян країни, які краще реагують на емоційні жести, а часом і екстремістські випади Джуліуса Малеми. Як наслідок, політичній силі EFF вдалося поруч з Африканським конгресом і ДемАльянсом зайняти крісла в парламенті, і більш того, протягнути скандальний закон «Про землю», який дозволить реалізовувати політику – expropriation without compensation, чи то «віджим» землі без компенсації.

Важливим є і географічний фактор, через який наслідки закону «Про землю» можуть обернутися реальною продовольчою кризою. На південному заході країни проживає змішане «чорно-біле» населення і популістська риторика в цих регіонах менше діє на простих громадян. Навпаки, в північно-східних і східних землях, де проживає виключно чорношкіре населення, матеріальне становище яких досить скрутне, популісти здобувають перемогу за перемогою. За останні роки на цих напівпустельних територіях в середовищі загальної маси населення спостерігається сплеск африканських, язичницьких релігійних культів, що також побічно впливає на світосприйняття і менталітет місцевого населення не в кращу сторону. Нагадаємо, що в ПАР 73 відсотки населення сповідують християнство, а 80 відсотків із загального числа це представники негроїдної раси.

Намібія і Зімбабве

1

Найяскравішим прикладом безграмотності і повного нерозуміння в управлінні земельних господарством продемонстрував екс-президент сусіднього Зімбабве Роберт Мугабе, який свого часу обіцяв вигнати всіх «білих» з землі і роздати її «по-справедливості». Це обернулося для країни економічною катастрофою. Відсутність умінь, а також інститутів підготовки професійних кадрів і фахівців в галузі управління земельними угіддями, роздача земель «своїм», високопоставленим чиновникам та військовим, перетворило квітучі поля і землі у напівпустельні території. Проста, як, ймовірно, припускав Мугабе, псевдомарксистська редистрибуція показала наступні результати: ВВП на душу населення – 14 192 00 000 000 000 000 000 000 000 000 зімбабвійських доларів.

Мугабе все ж визнав «помилковість» свого курсу, і білі фермери, точніше їх мізерно мала кількість, які колись тут займалися господарством, почали повертатися в країну, не без мотивації та грошових привілеїв з боку уряду.

У Намібії близько 50 відсотків землі також належить «білій» меншості, а їх господарювання приносить країні щорічно чи не найбільш вагому частину бюджету у вигляді податкових надходжень. Питання реформи землі в цій державі «заморожене», господарники і влада дотримуються поточного «статус-кво» і не форсують цю тему, розуміючи абсолютну відсутність якихось економічних вигод від простих декларативних або дискусійних напрацювань

Таким чином, «земельне питання» перетворилось на той чинник, який в черговий раз може виступити доказом постколоніального синдрому в африканському суспільстві на прикладі трьох наведених нами країн тропічної Африки. Географічна ізоляція підсилює заперечення розуміння реальної ситуації чорношкірою більшістю, яка стає легкою здобиччю для тих, хто намагається дорватися до влади. Насправді, на практиці подібним політичним силам вдається досягати конкретних результатів, як це було продемонстровано на прикладі ПАР. У декларативних конвульсіях африканські лідери намагаються повернути соціалізм, а скоріше ручне командно-адміністративне управління земельними ресурсам. Наслідки такої політики вже відомі з негативного боку: щорічно в цих країнах відбуваються мародерські напади на «білих» фермерів, що мають на меті не стільки «ідеологічну боротьбу», як приклад політичного креда, а скоріше ситуаційно-локальний гнів найбільш маргіналізованих і девіантних представників чорношкірого населення, які намага.ться показати «хто тут головний», і звичайно ж розграбувати і нажитися на подібних рейдах. Це ж, у свою чергу, призводить до такого поняття як «зворотна дискримінація», що породжує уявлення про можливе повернення режиму апартеїду. Безумовно, не в тій формі, в якій він існував півстоліття тому.

Роман Спірідонов, студент історичного факультету Національного педагогічного університету ім. Драгоманова

Related Post